ПОЛІЕТИЛЕН (грец. poly — багато + aither — повітря, ефір + hyle — дерево, деревина; поліетен, петротен, алкатен, хостален LD, стафлен юніпол, карлон, хостален G, хей-жекс) — продукт полімеризації етилену 
.
Полімеризація при високому тиску забезпечує одержання П. з мол. м. 18 000–35 000 (П. високого тиску — П.в.т.) (густина — 0,913–0,930 г/см3, Тпл =103–110 °С); при низькому тиску — з мол. м. 70 000–80 000 (П. низького тиску — П.н.т.) (густина 0,91–0,968 г/см3, Тпл =124–137 °С); при середньому тиску — з мол. м. 70 000–500 000. Вони відрізняються структурою макромолекул (у П.в.т. є довголанцюгові розгалуження) і властивостями. П. має низьку газо- та паропроникність (найнижчу для сильнополярних речовин, найвищу — для вуглеводнів). П. не розчиняється в органічних розчинниках при кімнатній температурі й обмежено набрякає в них. При підвищених температурах набрякає і розчиняється в бензені, толуені, тетрахлорметані. П. стійкий при підвищених температурах у вакуумі та атмосфері інертного газу; на повітрі відбувається деструкція вже при 80 °С. Під дією сонячної радіації, особливо УФ-випромінювання, піддається фотостарінню. Як антиоксиданти П. використовують ароматичні аміни, феноли, фосфіти, як світлостабілізатори — сажу, похідні бензофенонів.
П. не вступає в реакцію з лугами, розчинами солей, карбоновими, концентрованими хлороводневою та фторводневою кислотами. П. руйнується 50% HNO3, а також рідкими та газоподібними Cl2 та F2. Через П. дифундують Br2, I2. Для надання певних властивостей та хімічної стійкості П. модифікують сульфуванням, галогенуванням, співполімеризацією з іншими олефінами, полярними мономерами, змішуванням з іншими полімерами та співполімерами.
У промисловості П. одержують полімеризацією етилену. Процес полімеризації етилену при високому тиску (130–250 МПа) проходить за радикальним механізмом під дією О2, пероксидів при температурі 190–300 °С. П.н.т. одержують в умовах гетерогенного або гомогенного каталізу. Процеси отримання П.н.т. у суспензії проходить при 70–95 °С, при тиску 1,5–3,3 МПа з використанням каталізатора (напр. Ti(OR)nCl4–n, нанесений на MgCl2 або MgO у розчині активатора). П.н.т. у розчині (частіше — в гексані) одержують при температурі 160–250 °С, тиску 3,4–5,3 МПа за участю каталізатора (CrO3 на силікагелі, Ti–Mg).
П. практично нешкідливий і широко використовується для виготовлення фармацевтичних пакувальних виробів. Вироби з П.в.т. підлягають стерилізації в автоклаві. З П. виготовляють флакони для розчинів для парентерального введення, шприц-тюбики, крапельниці, різну тару для ліків. П. використовується у технології таблеток як скелетоутворювальний матеріал для матриці. П.в.т. у концентрації 5% з вазеліновим маслом утворює мазеподібну основу, яка за властивостями нагадує вазелін. Поліетиленові гелі (композиції полімерів низької або високої густини з вазеліновим маслом) придатні для виготовлення мазей з дьогтем, іхтіолом, саліциловою кислотою, перуанським бальзамом, водними і спиртовими розчинами ряду препаратів.
Жогло Ф., Возняк В., Попович В. та ін. Допоміжні речовини та їх застосування в технології лікарських форм. — Львів, 1996; Черних В.П., Зіменковський Б.С., Гриценко І.С. Органічна хімія / За заг. ред. В.П. Черних. — Х., 2008; Химическая энциклопедия. — Т. 4. — М., 1999.